Як же тебе кохаю!
Знаю, не буде щастя й шлях до нього довжелезний,
Та знаю, що ти – єдина, і нема тобі рівних у світі,
Жінка із жінок ти – і що можу вдіяти я з собою?
Знаю, час кохання минув і гарні слова зів’яли.
Жінкою не будучи – що я можу сказати тобі?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю, і знаю: живу у вигнанні,
І ти — ти теж у вигнанні, а проміж тобою та мною
Вітер, і грім, і блискавки, і хмари, і полум’я, й сніг.
Знаю: до тебе тягнутися – означає загинути,
І буду я всім серцем радий такому фіналу.
Міг би я розірватися на шматки для тебе, кохана,
Скільки б не було вибору – завжди тебе вибирав би.
О ти, чия сукня – чи з листя? Чи з аркушів із віршами?
О ти, хто себе укрила – чи від дощу? Чи від сліз моїх?
Як же тебе кохаю, і в морі очей твоїх карих
Пливу; куди – я не знаю, і зірок інших не бачу.
І я покинув межі розуму та свідомості,
І нині біжу, біжу я навздогін за безумством.
О жінко, тримаєш в руках ти моє беззахисне серце!
Молив я тебе щосили: не покидай мене ти,
Не залишай…
…Ким буду – якщо тебе не буде?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю палко та неймовірно,
І із вогню кохання вже нізащо не піду я,
Чи може отак закоханий відмовитися і здатися?
І неважливо – чи виживу в полум’яній цій пристрасті,
Або, якщо загину, залишиться тільки вугілля.
Як же тебе кохаю!
Знаю, що вороття немає, і спалив кораблі за собою,
Знаю: у вирішальній битві чекає на мене поразка.
Нехай були тисячі жінок і тисячі випробувань,
Але як же тебе кохаю!
Падаю у безодню очей твоїх, й там борюся,
І, божевільний, силкуюся зловити зірки у небі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Тим, що зараз поки що серед живих залишаюся,
Протистою любові до тебе – першому диву світу.
Як же тебе кохаю!
Ризикую я головою, загубив коня я на роздоріжжі,
Дорога до твого будинку зараз у війська в облозі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Ім’я твоє повторюючи – богохульство чиню я.
Щоб шлях прорубити до тебе, над зошитами воюю.
Як же тебе кохаю!
І так, звичайно, я знаю: кохання моє – самогубство,
Коли цю роль завершу я, й порохнява впаде завіса,
Востаннє уткнуся в плече тобі головою своєю.
І я переконую себе, що в останньому цьому падінні
Рядки, що написані мною, ляжуть тобі на губи.
Як же тебе кохаю!
Так, наперед все знав я: що буде мені невдача,
Що цей роман моєю загибеллю завершиться,
І утнуть мені голову, і тобі принесуть її,
І тридцять днів я лежатиму на колінах у тебе,
Немов дитинча – лежатиму на колінах у тебе.
В який же захват приводить мене сама лише думка
Про цей фінал чудовий…
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю!
(перекладачка: Танда Луговська)