І промовила я: “Нумо, віршами говори про мене!
Чи, ти думаєш, може, що вірші не підходять мені?”
Відповів він: “О, не поспішай, золоте безумство моє!
Не підганяй, скорботи не збільшуй ти у мені.
Пробував я вже віршами оспівувати тебе –
Завдання це таке важке, що не під силу мені:
Кожен крок твій – рима, спокуса – кожен твій крок,
Входиш ти – і одразу сяйво запалюєш у мені.
І сама ти – поема, вища з усіх поем,
І зрозуміло це кожному, – і, звичайно, мені.
Де блідні рядки мої – й де трансцендентність твоя?
Не впорається тут і геній – то куди ж тут мені?
Так вибач же цю невправність, серце кохане моє,
І нехай любов твоя буде подарунком мені”.
(перекладачка: Танда Луговська)