О странник, что идёт в моря, Машу тебе рукою. Попутный ветер унесёт Слова мои с собою. Но как же я боюсь ветров, Любого дуновенья! И сердце, и душа мои С тобой – до возвращенья. Когда на палубу взойдёшь, Не бойся: слёзы льются, Они – те воды, что вокруг, Что в борт негромко бьются. И ты не забывай меня В пути,…
admin
Лєна Шамамян: Мандрівнику, що йде в моря… (يا مسافرة في البحر جايي ودعك)
Мандрівнику, що йде в моря, Машу тобі рукою. Попутний вітер забере Слова мої з собою. Та як же я боюся вітрів – І навіть повівання! І серце, і душа мої – З тобою до вертання. Коли на палубу зійдеш, Не бійся: сльози ллються, Вони – довколишня вода, І в борт тихенько б’ються. І ти мене не забувай, Коли довкола хвилі:…
Лисан ад-Дин Ибн аль-Хатиб: Мы так далеко… (بعدنا وإن جاورتنا البيوتُ)
Мы так далеко – хоть дома наши близко, Пришли, чтоб сказать, – не услышишь ни слова, И наши дыханья затихли внезапно, (Так после молитвы – взываешь безмолвно). Мы были костями – мы стали костями, Кто всех угощал – ныне сам угощенье, Мы солнцами были – закат наш свершился, Из наших домов слышен плач похоронный. О сколько отважных, пронзённых клинками? О…
Лисан ад-Дин Ибн аль-Хатиб: Теперь мы стоим вдали… (بعدنا وإن جاورتنا البيوتُ)
(переводчик – Дмитрий Аксельрод)
Лісан ад-Дін Ібн аль-Хатіб: Далеко тепер ми… (بعدنا وإن جاورتنا البيوتُ)
Далеко тепер ми — хоч близько будинки, Прийшли провіщати — ні слова не чути, І подихі наші затихли відразу (Як після молитви — волаєш безмовно). Були ми кістками — ми стали кістками, Хто всіх пригощав — нині сам частування, Були ясним сонцем — зайшло це світило, І плач похоронний від наших будинків. О, скільки відважних, що вбиті мечами? Скільком тим…
Мансур аль-Халладж: Богом клянусь: и не восходит, и не заходит солнце… (وَاللَه ما طَلَعَت شَمسٌ وَلا غَرُبَت)
Богом клянусь: и не восходит, и не заходит солнце, Если любовь к тебе с дыханьем своим не переплету я. Не прохожу я мимо – лишь о тебе говорю всем людям, Тем, кто вокруг меня собрался, – о тебе рассказ мой. Не вспоминаю я о тебе и в радости, и в печали: Ты ведь не покидаешь шёпота моего, ведь в моём…
Мансур аль-Халладж: Богом клянуся, що і не сходить, й не заходить сонце… (وَاللَه ما طَلَعَت شَمسٌ وَلا غَرُبَت)
Богом клянуся, що і не сходить, й не заходить сонце, Коли любов до тебе я із своїм диханням не переплітаю. І не проходжу мимо – лише про тебе говорю всім людям, Тим, хто довкола слухати зібрався, – розповідь про тебе. Не згадую я тебе ані коли радію, ані коли журюся: Шепта мого ніколи ти же не залишаєш, ти в моєму…
Мансур аль-Халладж: Есть у меня возлюбленный… (لي حَبيبٌ أَزورُ في الخَلَواتِ)
Есть у меня возлюбленный, кого навещаю скрытно. Появится или нет он – вот этого я не знаю. За мной проследить ты не сможешь, ибо в месте укромном Я молча ему внимаю – целиком себя в слух обращая. А он говорит словами, у которых нет начертанья, Пересказать нельзя их, как спеть – я не понимаю, Но я ему собеседник, и я…
Мансур аль-Халладж: Є у мене коханий, кого відвідую потай… (لي حَبيبٌ أَزورُ في الخَلَواتِ)
Є у мене коханий, кого відвідую потай. Чи з’явиться він, чи ні – цього ніколи не знаю. За мною ти не простежиш, бо в таємному місці Його я слухаю мовчки – цілком себе у слух обертаю. А він все каже словами, які написання не мають, Переказати не можна їх, як співати – я не діймаю, Але я йому співрозмовник, йому…
Мансур аль-Халладж: Коль ты ушёл… (إِذا هَجرتَ فَمَن لي)
Коль ты ушёл – то кто остался для меня, И кто зажёг бы красоту меня? Ты – для души и утешения меня, Ты – менее и более меня! Любовь к тебе – такая малость от меня! Покинул ли полностью меня? О ты, кто всеобъемлет всё меня, О всё всего, ты всех роднее для меня. О, будь! Ты самый близкий для…